«Я хороший спеціаліст. Але продавати себе — це не моє». Дорога моя, знаєш, скільки разів на тиждень я це чую? І щоразу відповідаю одне: «не моє» — це не діагноз. Це просто нетренований м'яз, помножений на страх, який має ім'я і адресу.
К. Двек (Стенфорд), дослідження мислення: фраза «я не продавець» — класика фіксованого мислення. У мисленні зростання та сама фраза звучить інакше: «я ПОКИ не вмію продавати». Одне слово — і мозок відкриває двері замість зачинити.
Був у мене клієнт-ресторатор. Гордий, заслужений: «Ми ж перші! Ми перші більярд поставили, ми перші караоке зробили». Перші — двадцять років тому. І поки він тримався за регалії минулого, ресторан тихенько тухнув, а сусіди виростали. Регалії — це найм'якша подушка, на якій засинає бізнес. Продажі починаються там, де ти готова знову бути новенькою.
Тепер про сам страх. Продати себе — означає вийти і сказати: «Я вмію. Це коштує ось стільки». А тепер чесно: скільки голосів у голові одразу закричали «а хто ти така?» Це не твої голоси, пам'ятаєш китайське общежиття? Страх продажів — це майже завжди страх оцінки, принесений зі школи, де не можна було помилятися.
Що робити? Позиція нуля. Одна моя знайома історія: людина через знайомих знайомих випросила десять хвилин розмови з мільйонером. І перше питання: «Як вам це вдалося? Я готова робити ЩО ЗАВГОДНО — тільки розкажіть». Нуль не соромиться питати. Нуль не захищає регалії. Нуль продає легко — бо йому нічого втрачати, крім свого болота.
Тож перший крок на цей тиждень: одна пропозиція одній людині. Не ідеальний скрипт — жива пропозиція. Міст з'явиться, обіцяю.
У тебе все вийде.