Ти не «така». Ти так натренована. Прочитай це ще раз повільно — бо в цьому реченні вся нейронаука останніх десятиліть і вся моя робота. Образа на критику, ступор перед «продати себе», тривога за гроші — це не характер. Це стежки, якими твій мозок ходив тисячі разів.
Принцип Гебба (1949): нейрони, що активуються разом, зв'язуються між собою — стежка ширшає від кожного проходу.
Я уявляю це так: голова — це свідомість, куди прилітають чудові ідеї. А під нею — шарований пиріг: програми поколінь, шар за шаром. І будь-яка ідея мусить опуститися туди, вниз — інакше вона так і залишиться красивою думкою без енергії на втілення. Тому «зрозуміти» — мало. Треба прожити нове стільки разів, щоб воно стало твоїм шаром.
Моя перша вчителька, Марина Віталіївна, якось після уроків попросила мене допомогти перевіряти зошити. Я була такою гордою, що в душі народилася мрія — теж стати вчителем. Ця мрія не відпускала мене ні коли я працювала економістом, ні коли обрала шлях тренерства. Останні роки я засинала з однією картинкою: стою за кафедрою, викладаю, мене слухають. Просто уявляла — як виглядаю, що відчуваю. А потім усі картинки склалися в реальність: я створила Всеукраїнську асоціацію неформальної освіти. Всі мої образи з несвідомого точно втілилися. Я живу у своїй мрії.
A. Pascual-Leone та ін. (1995): у тих, хто лише уявляв гру на фортепіано, моторна кора змінювалася майже як у тих, хто грав насправді. Для мозку якісно ПРОЖИТЕ в уяві — майже те саме, що зроблене насправді.
Що робити практично? Три речі. Не воюй зі старою стежкою — прокладай поруч нову, стара заросте сама. Роби нове маленьким і щоденним, а не великим і героїчним. І додавай емоцію: досвід із почуттям записується глибше за суху інформацію. А перед сном — «казка на ніч» для несвідомого: 28 вечорів уяви свою картинку так, ніби вона вже збулася.
І моє улюблене, для тебе, якщо тобі сорок, п'ятдесят чи більше: пластичність з віком не зникає. Вона лише просить трохи більше повторень. Скільки ще ти збираєшся вірити, що «пізно»?
І остання метафора, яку я хочу тобі лишити, — рейки. Твоя система — виховання, батьки, оточення — це рейки, якими ти їдеш із дитинства. Можна дорости до зірки в межах СВОЇХ рейок — і впертися у стелю. А поруч лежать інші рейки, інша реальність, з іншими ресурсами. І ось важливе: поїзд не перестрибує на сусідню колію на ходу. У нову реальність входять з нової першої точки — з нуля, з позиції учениці.
Тому якщо ти зараз на своїй стелі — це не кінець. Це запрошення. Нейропластичність дає тобі інструмент, а рішення пересісти на нові рейки — тільки твоє.
У тебе все вийде.